Сьогодні, 16 грудня 2020 року, Миколі Онищенку, члену Наглядової ради Фонду, потерпілого від Голодомору, виповнилося 95 років. Усі члени команди БО “Міжнародний благодійний фонд розвитку Меморіалу жертв Голодомору” щиро вітають Миколу Павловичу із ювілеєм.
Микола Онищенко пережив геноцид 1932-1933 років в селі Роза, що на Бердянщині, у часи Другої світової війни потрапив до Німеччини як остарбайтер, пізніше до Польщі – як в’язень пересильного пункту, з якого “батьківщина” чартерним рейсом відправляла всіх одразу на Урал, кандидат фізико-математичних наук, головний інженер “Луганськтепловоз” на пенсії, вимушений переселенець через російсько-українську війну, що триває з 2014-го.
Дякуємо Вам, Миколо Павловичу, за настанови, підтримку, активну позицію і Вашу невтомну роботу, пов’язану з відновленням пам’яті і справедливості, за Вашу незмінну активну позицію у справі Творення Музею Голодомору.
Нехай Ваші слова будуть для кожного з нас, для кожного благодійника дороговказом: “Я пам’ятаю своє село, яке воно було до Голодомору і, навіть, до розкулачування, я пам’ятаю те життя: у мого діда була сім’я з тринадцяти осіб; хоч дід не був кулаком чи багатієм, проте, ми жили заможно, у нас все було. Я пам’ятаю дитиною, коли лазив на горище, бачив макітри зі смальцем, ковбасами, бджоли були, всього в достатку. Я пам’ятаю святкування, як діти і дорослі співали. Як моя мати і сусіди нічого не робили без того, аби співати і святкувати. А після Голодомору все це затухло, як після похорону. Голодомор травмував, понівечив, пошкодив, покалічив нашу націю, це відчувається і сьогодні.
Тому Музей Голодомору і вся робота, яка робиться науковцями і музейниками, має бути націлена на відновлення нашої нації. А ще Музей – це наша спільна відповідальність, ми маємо всі, навіть школярі, взяти участь у його створенні”.
Поділитися
